Травень 1943 р. не був спокійний для мешканців польських сіл, відділи ОУН-УПА організовували масові напади на польські села і новоутворені осередки самозахисту, що виникли на території цілої Волині. Кампанія проти поляків розпочалася на Волині, а не в Галичині у зв’язку з кількома причинами. В результаті радянських і німецьких злочинів, зіслань, переселень, вивезення на каторжні роботи до Німеччини кількість населення Волині зменшилась з 2,3 млн в серпні 1939 року до майже 2 млн в січні 1943 року. Українська поліція, яка раніше брала участь в нищенні євреїв, після дизерції до лісу виступила в ролі досвідчених фахівців в геноциді націй, якi влада ОУН визналa ворожими і зайвими на контрольованій собою території . Екстермінація польського населення що розпочалась в повітах Cарненському, Kостопільському, Pівненському і Здолбунівському розливалася по цілiй Волині. Дослідникам волинського геноцидy вдалося встановити, що в травні 1943 українські націоналісти на Волині вбили близько 2050 осіб в тому 1224 вбитих відомі прізвища.
Олена Білецька (дівоче прізвище Щуровська) мешкала разом з батьками і трьома братами і сестрами в Малому Сєдліщу у повітi Kостопільському у Bолинському воєводстві. У 1943 році мала ледве 14 років.: ” трагічної ночі з 25 на 26 травня 1943 мама розповідала.[. ] Всі спали, коли над ранком, може o 3.30 почула метушню довкола дому. Oбудила всіх, але вже до дверей грюкали сокирами і вибивали вікна, цілий дім був оточений. [.] Коли Юлькo прокинувся, бандити були вже в домі. Страшні, з гвинтівками і сокирами за поясом. [.] – Молімося – сказала мама, лягаючи при батьку на підлозі. Чула крики і ані на хвилину не втратила свідомості. Відчула обливаючий жар і подумала “що вони мені зробили”. [.] Коли відійшли і запанувала тиша, мама подумала, що може хоча б діти в перинах врятувалися. Встала і впала. Покотом лежало дев’ять осіб в крові. Але що мені є, подумала і доволочилася, до кухні і напилася води. Потім підійшла до дверей спальні, відкрила i відразу впала, як побачила, що подушки і перини забрано і дітей (Марися – 4 роки і Ясь – 2,5 роки) вбито сокирами. [.] Перші її слова були, коли побачила мене і Зосю. – То ви живете! Косу мала відрубану і хустку в клаптях. [.] Я бачила, як маму зносили на ношах з возу. Кров, клапті коси і хустини, також тіло, що висить, відрубане, при лівому плечі. Мама увесь час була притомна.
Юзефа Феліньська Марціняк : 27 травня 1943 р. полилася невинна польська кров в наступному масовому вбивстві Немілії біля Бистриць (гміна Людвіполь, повіт Костопіль). Село, віддалене від німців, що тимчасово стаціонували в Бистрицях, тільки 3 км. Німці були озброєні, мали також телефонний зв’язок з військовою частиною в Березному. Не реагували на жахливий крик живцем палених і мордованих в монгольський спосіб. І ми також, поляки в довколишніх селах, як загіпнотизовані, ми слухали крики мордованих людей і горілої худоби. Потворна ніч і жахливий ранок! Всі разом з німцями йшли, щоб побачити Немілії. Виявилося, що бандерівці вночі оточили село Немилі, потім всіх провели до великої стодоли і живцем палили. Палили також худобу. Хто утікав був мордований сокирою, пилою, ножем. Решта вмиралa в страшних муках, кликали на допомогу. Жахливий вигляд не можна передати словами. Німці усе фотографували. Хлопці з Янувки, які сюди прибігли вранці піднімали зарізаних, притримували до стоячої позиції і німці фотографували. Мабуть використовували ці зйомки до своєї пропаганди, щоб показати наслідки радянської партизанки. Kрики, благання поранених допомогти, однак допомогу не можна було організувати. До перевозки були тільки вози без драбин викладені дошкамиНа дорозі лежала судорожна мати, тримала двоє малих дітей притулених до себе. На грудях мала наколотий хрест. Малі діти також на своїх малих грудях мали наколотий хрест. Стах Броновіцкі розповідає далі: Зібрано сім возів тяжкопоранених, яких без допомоги лікаря на дошках возів німці, ніби помагаючи, транспортували до лікарні в Березному. Хто з них вижив ? Залишилося однак багато свідків. Викопано великі ями на загальну могилу мешканців Немілії, яка стала кладовищем села. Поставили хрест на цьому кладовищі.”. Звітував багато років пізнішe Францішек Жиґадло.
Вбито 116 осіб, які були похоронені в загальній могилі на території погорілого села. 48 осіб було поранених. Серед жертв крім мешканців Немілії опинилося 6 осіб з Малої Якубувки, які втекли зі своєї місцевості після першого нападу 3 травня 1943 р. Список жертв, вбитих українцями під час нападу на Немілію обрахував Болеслав Жиґадло, колишній мешканець Немілії, консультуючись з батьком, матір’ю і 10 колишніми мешканцями цієї місцевості, можна її знайти в журналі ,,На Рубежі” номер 47/2000.[2]
Генріх Лех: я був свідком напасті банди УПА на село Старикі [громада Старикі, гміна Кісоричі, повіт Сарни] в день 29.05.1943 року [.] Цього дня загинув партизан з відділу полковника Сатановського Фадiй Станьський. Наступного дня до села прибули німці. Тоді згинyв Казимир Лех, син Антона, також командувач відділу Сатановського Олександр Бобков. [.] У селаx діяв самозахист, підтримуваний лондонською і комуністичною партизанкою під командуванням Роберта Сатановського, пізніше славного диригента i директора Національної Опери у Варшаві. Мешканці очікували нападу, були готові в будь який момент тікати. Велику роль в захисті мешканців відіграв брат моєї бабусі Антон Ґарбовський, який мав зброю (мабуть машинний пістолет) і притримав нападаючих аж люди всигли втекти.. Однак багато мешканців (за словами дідуся 150 осіб) загинуло в пожежі, в основному люди похилого віку і діти.[.] Відділ нападаючих був названий моїми дідусями “бульбахи”, може від Тараса Бульби. Oдин зватажків мав такий псевдонім. – Гук.[3]
З більшої різні в травні 1943 р. слід згадати:
1.05.1943 р. -W Тайкурах загинуло близько – 30 осіб
3.05.1943 – Кути (пов. Кременчук) – 53 вбитих
5.05.1943 – Шкроботувка (пов. Кременчук) – близько 70 вбитих
12.05.1943 – Угли (пов. Костопіль) – понад 100 вбитих
24/25.05.1943 – спалювання всіх садиб і майна в пов. Володимирівському.
27. 05 1943 – Немілія (пов. Костопіль) – 126 вбитих
28.05.1943 – Старикі (пов. Сарни – близько 90 вбитих
31.05.1943 – Драньча Польська (пов. Дубно) – 52 вбитих, в тому числі український духовний Філип Борецький, що допомагав полякам.
Не вдалося встановитися докладної дати знищення наступних місцевостей :
Ламане (пов. Луцьк) – близько 60 вбитих.
Сохи (пов. Сарни) – 120 вбитих.
Так як в попередніх місяцях винищувальні напади зосереджувалися в центрально-східних районах Волині . Разом вдалося зареєструвати понад 200 різних актів насилля, в якому гинули люди, в основному поляки. Мешканці польських сіл почали творити відділи самозахисту, слабо озброєні але рішучі. Нажаль слід ствердити, що представники Польської Підпільної держави і Команда AK далі вважали, що подій на Волині не можна назвати заколотом цілого українського населення проти поляків. Тим часом німецька розвідка однозначно твердила, що українські націоналісти реалізовують екстермінацію польського населення на території довоєнного Bолинського воєводства. Так у звіті Abwehry за період 17-30 червня 1943р., де є мова про рішуче посилення нападів УПА на польське населення в повітах Сарненьському і Костопільському. З німецьких рапортів слідує, що оскільки у березні занотовано 8 нападів, то в квітні вже 57, натомість в травні аж 70, що вказує на їх рішуче зростання. На зростання нападів мала вплив дезерція відділів Української Допоміжної Поліції, які поповнили лісові структури УПА. Українці з цієї формації мали великий досвід в мордуванні, раніше брали участь в т.ч. в акціях ліквідації єврейських ґетт. У прописці шефа гестапо Мюллера знаходиться інформація про знищення 15 тисяч поляків на Волині. Доповідь командування Групи Армії ,,Північна Україна” з 18 травня 1944p. інформує про володіння наказу, виданого командуваннями УПА про розстріл всіх поляків. Той наказ цитований в звіті уповноваженого Групи Армії ,,Північна Україна” з 23 травня 1944p. Подібно виникало з радянських доповідей, що походять з окремих партизанських загонів, діючих на Волині. І так напр. в прописках Івана Шитова, скверджується, що в результаті нападів українських націоналістів на польське населення в І кварталі 1943p. ,,зарубано” декілька тисяч поляків і до того в незвичайно жорстокий спосіб в т.ч. через виколювання очей, викручування рук із суглобів. Олександр Сабуров в доповіді з 1 червня 1943p. доносив про нищення польського населення на захід від ріки Горинь і південь від залізничної лінії Сарни-Олевськ. Василь Бегма звертав особливу увагу на масштаб жорстокості по відношенню до жертв незалежно від статі і віку. У своїх доповідях радянські командувачі зауважують, що українські ,,націоналісти ведуть дике, кровопролитне винищення всього польського і єврейського населення. Палять, вбивають, рубають сокирами”. Доповіді німецької розвідки, a також радянських командувачів можна визнати джерелами, дуже вірогідними, оскільки були писані своєчасно, тобто під час перебігу геноциду польського населення на Волині. [4]
бібліографія:
1] Relacja Heleny Bieleckiej z książki Lucyny Kulińskiej „Dzieci Kresów I„, wyd. Jagiellonia, Kraków 2009
2] Fragment z książki Józefy Felińskiej Marciniak- „WOLYŃSKA ZIEMIO MOJA”
3]Fragment Wspomnienia Henryka Lecha urodzonego w Starykach. http://wolyn.ovh.org/opisy/staryki-09.html
4] Zaczerpnięte z art.: Dariusz Zawadzki – Ludobójstwo na Wołyniu w świetle meldunków niemieckich i sowieckich- http://kresowiacy.com/2014/07/ludobojstwo-na-wolyniu-w-swietle-meldunkow-niemieckich-i-sowieckich/
Bogusław Szarwiło
