Під час різанини на Волині багато українців рятували поляків. Для нас вони є забутими героями, а хто вони для своїх сучасників? Немає простої відповіді на це питання.
Дарек Дельманович / ЕРА / ПАП
Книга Вітольда Сабловського “Праведні зрадникию Сусіди з Волині”. описує бійню в Волині саме з точки зору тих українців, які намагалися врятувати поляків. Звичайно, читання цієї книги нікого не залишить байдужим. Автор, хоча й дуже ретельно перевіряє всі події, які описує, цікавиться не політикою чи історією, а людством. Він не питає, чому місцеві українські селяни раптово рушили з сокирами та вилами на своїх польських сусідів. Він не зацікавлений в кримінальному посланні ідеології Бандери або геополітичних підстав цієї драми. Натомість він намагається дійти до свідків, щоб знайти відповідь на питання, чому конкретний Українець ризикував своїм життям, щоб врятувати Поляка.
Вижили завдяки допомозі
Лейтмотивом розповіді є історія декількох випадків поляків, яких рятують місцеві українці. Часто це дуже знайомі персонажі, такі як генерал – космонавт Гермашевскій, мати чудового композитора Казиміра Дембскего чи дід одного з найважливіших зберігачів пам’яті убитих поляків на Волині – Люблінського історика д-ра Леона Попека. У своїх сімейних історіях поряд з українцем – вбивцею з’явився інший українець, який забезпечив порятунок і виживання. Як пише Сабловський в кінці кінців, невідомо, скільки поляків їх українські сусіди врятували на Волині. Це, звичайно, близько тисячі людей. Скільки українців брали участь у цьому? Ми теж не знаємо. Однак відомо, що часто заради того щоб одне з польських дітей вижило, потрібною була співпраця багатьох українських сімей.
Тема не нова. Фігура українця, який врятував поляків, часто ризикує життям, з’являється у багатьох спогадах про тих, хто був врятований під час різанини. Говорять про це, серед інших, герої фундаментального дослідження Влодзімеж та Еви Сімашко і історії, зібрані Мареком А. Копровським у його трилогії. ІПН займалася цією темою, і в 2007 році була створена “Книга Кресова Праведних 1939-1945 років”. Про українців, які рятують поляків, підданих винищуванню ОУН та УПА “, розроблена Ромуальдом Недєдєлкою. За його оцінками, серед тисяч міст, де померли поляки, понад в 500 мало місце залучення українців до порятунку польських сусідів. Зафіксовано участь 1300 українців у рятуванні поляків. Кілька сотень з них були вбиті УПА. Робота Незедєльки, однак, є лише сукупністю коротких записів. Сабловський ж йде таким шляхом, щоб розповісти нам набагато більше. Він подорожує з села до селища Волині, щоб зустріти тих, рятував тоді, або ж їхніх родичів. Він запитує їх, чому вони пішли на такий великий ризик і які були подальші наслідки для їхнього життя.
Показані ним розповіді показують не тільки жах убивства поляків, а й ризик, з яким українці намагаються допомогти їм. Бандерівці проти них були не менш жорстокими, ніж поляки. Вони розглядали їх як зрадників, чиїм зразковим покаранням було налякати інших. Про те, як жахливою була ця ненависть, свідчить доля родини Петра Парфенюка, який влітку 1943 року попереджав поляків пр атаки УПА. З початку були вбиті його бабуся та дідусь, пізніше його батьки, і, нарешті, його дружина та донька. Так сталося, що розбіжності пройшли й через українські родини. Коли хтось йшов вбивати Ляхів, інші допомагали тим, хто вижив.
Мало відомий є факт, згаданий у книзі, – це участь чехів у рятуванні поляків на Волині. Чехи були нащадками поселенців, які приїхали туди в 19 столітті. Передбачається, що в той час, коли почалася бійня, близько 30 000 Чехів жили у Волині. Українці ставилися до них по-іншому, ніж до поляків. Напади на чеські села були рідкісними. Однак, вони також були в небезпеці, якщо вирішували допомогти полякам. Одним з них був пастор Ян Єлінек з Купічева, який разом з групою співвітчизників врятував кілька сотень поляків, які шукали притулку від вбивств згарищ.
Бандеровєць, тобто хто?
У репортажі Шабловського, ті, хто вижив, ті хто їх врятував – мають свої імена. Неназвані, однак, найчастіше залишаються вбивці – бандеровці і селяни, які допомагали їм. Іноді даються псевдоніми, і справжні імена відомі місцевим жителям, але вони воліють не пам’ятати їх. Хоча в історії українців бандерівці виступають як згубна сила, теж тероризуючи своїх співвітчизників, їх не судять негативно. – Вони боролися за вільну Україну – наголошують навіть ті, хто дистанціюється від злочинів. Шабловський припускає, що місцеві жителі пам’ятають, хто і як поводився тоді. Хто ходив у ліс з УПА, хто допомагав в нападі і підпалював польскі хати, а потім обкрадавв майно поляків і окуповував їхню землю. Іноді вбивці походили з тих же сімей, що і українці, які рятували поляків.
Багато бандерівців були пізніше були репресовані за радянських часів. Найчастіше, не тому, що вони вбивали поляків, а тому, що воювали проти радянської влади. Це сьогодні для них є можливістю переходу до новітньої історії України та підстава для пробачення їхніх злочинів.
Чи можна, однак, поклонятися формації, яка здійснила такі жахливі злочини? Україна поки що не вирішила цю проблему. Що думають мужики з Волині, які жили до наших часів? Ми цього не знаємо. Тільки один раз Шабловський переговори про УПовця, який в той час розмови з нашими співвітчизниками в 90 роках 20 –го століття раптом заявив, що під час війни вбив сім поляків, і не має жодного жалю. “Сьогодні, якщо б була можливість, я б зробив те ж саме”, – додав він, встав зза столу і пішов. Однак найчастіше місцеві жителі не визнають, що хтось із їхньої сім’ї брав участь у злочинах. Було також й так, що у Волині місцеві до відвідувачів-поляків підходили, розповідаючи, що жоден з їхньої сім’ї у вбивствах участі не брав.
На крові нічого немає
Українці нічого не заробили на землі, яку вони отримали від УПА після вбивства польських власників. Радянська влада загнала всіх до колгоспів і до цього дня цей район є одним із найбідніших регіонів України. Красиві господарства та великі сади, з яких колись був відомий Волинь, не були перебудовані. На Волині залищилось небагато поляків, але проблеми місцевих жителів ще не вирішені.
Шабловський описує дивну сцену, яка показує, як українці оцінюють ці події з перспективи років. У районі Островецкої Волі, яка в 1943 році зникла з поверхні землі за кілька годин, у 90-тих роках минулого століття прибули група поляків, які встигли врятуватися. Вони стояли на зарослому польському цвинтарі. До них підійшла група українців, які працювали на колгоспній землі, де колись стояла Островецька Воля. Один з поляків сказав до них: “То ви нас повбивали! І то ви все у нас порозкрадали!! ”
З обох сторін зростала агресія, ситуація ставала все більш небезпечною. Раптом одна з українських жінок, зввертаючись до поляків, сказала: “Так, все правда. Наші люди вбили вас. Так що? Подивіться, як ви виглядаєте сьогодні і як ми виглядаємо. Ми все ще в куфайках. І ви всі схожі на спадкоємицю Кончевську перед війною “. І закінчилося словами: “Що було, це було, ми не змінимо цого, ви застудилися , йдемо на чай”.
І ще одне описання сучасних українців з Волині про їх становище. Це говорить людина, чиї батьки допомагали полякам. Сьогодні ми наполегливо працюємощоб вижити. “Будь ласка, подивіться, у нас є наша Україна, вільна від Ляхів, вільна від євреїв. А що? І нічого. Тому що ніщо не може бути побудоване на крові “.
Відновити їхню пам’ять.
Думка Шабловського не може релятивізувати злочини українських націоналістів. Як справедливо описано, “загибель Волині була однією з кривавих епізодів Другої світової війни”. Добрі українці, описані ним, – це не алібі для монстрів, які в ім’я “чистої” України змогли заподіювати жорстоку смерть десятків тисяч поляків. Однак це важливий додаток до цієї історії; бо впроваджує до неї фігури благородних людей, які повинні бути моделлю для сучасників. Однак вони все ще не знаходяться ні в українській, ні в польській пам’яті, як символічній, так і освітній. У Західній Україні на честь вбивць УПА є пам’ятники, але ніде й ніколи не було меморіалів українців, які рятували поляків. Ми також не пам’ятаємо про них у Польщі. Лише на пам’ятнику жертвам геноциду у Вроцлаві в 2002 р було розміщено знак зі словами подяки і пам’яті українців, які віддали своє життя, допомагаючи полякам.
Справідливим раніше не думали щоб цим похвалитися. “Треба було рятувати – то рятували”, – говорить Шабловському пані Оля, яка ризикувала своїм життям, щоб врятувати своїх польських сусідів.
Книга Шабловського відновлює пам’ять цих людей в Польщі, але було б добре, щоб читали її такожй в Україні
Чергове поховання людей, чиї останки були ексгумовані в селі Островки проходило на місцевому кладовищі 30 серпня 2016 року. Роботи контролює доктор Леон Попек, чиїх предків врятували українці під час розправи в Волині.
Анджей Граєвський
Джерело: Gosc.pl
