про справедливих

З роками забуті або ті, що боялися признатися, що помагали переслідуваним полякам тоді, коли їм грозила найвища кара – смерть. Українці, які під час II світової війни врятували або старалися врятувати життя багатьом людям польської національності. Зазвичай робили це безкорисливо, згідно зі своєю совістю, моральним кодексом. Відзначалися відвагою, милосердям, солідарністю в моменті, коли страх про власне майбутнє тьмарив бажання допомогти. Сьогодні часто ми забуваємо про їх героїчну поведінку, яка доводить, що навіть в обличчі геноциду, зло не мусить тріумфувати.

Сьогодні ми рідко згадуємо тих, хто не зважаючи на те, що відбувалося довкола них, подали руку осудженим на загибель сусідам, близьким чи звичайним незнайомцям. Слід їм відновити гідне місце в історії, доцінити та подякувати. І не так важливo, чи врятували одне життя, чи більше – кожна допомога була безцінна, і її свідоцтво мусить бути показане світу.

Зіпхнені в непам’ять, інколи занадто скромні або перелякані, щоб говорити про те, що здали один з важливіших іспитів – на людяність, заслуговують, щоб нагадати про їх долю новим поколінням. Не тільки тому, що – як ми пересвідчуємося майже щодня – історія повторюється, але також для того, щоб біль ран зaмінити пам’яттю про українців, котрі віддали полякам під час німецької і російської окупації все, що мали найціннішe.